Діти з особливими освітніми потребами

Сьогодні в нашій країні немає єдиної офіційної термінології для характеристики дітей з особливими освітніми потребами. В основних законах про освіту зустрічаються такі терміни, як діти, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку та особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатись у масових навчальних закладах

Один з останніх нормативних документів (наказ Міністерства освіти і науки України № 691 від 2 грудня 2005 року «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю») використовує ряд термінів, таких як «діти з особливими освітніми потребами», «молодь з інвалідністю», «діти з тяжкими порушеннями розвитку», «діти з обмеженими можливостями здоров'я».

Усі ці терміни відображають медичну модель, яка «розглядає ваду здоров'я як характеристику особи, що може бути викликана хворобою, травмою чи станом здоров'я» і, відповідно, потребує медичного чи іншого втручання з метою «корекції» відповідної проблеми особи. Природно, що реакцією суспільства в контексті медичної моделі є забезпечення лікування, реабілітації та соціальної допомоги, такої як спеціальна освіта та пенсія. Іншими словами - ставиться мета зробити життя людини з особливими потребами до певної міри «нормальним», забезпечивши їй, наприклад, економічні та освітні можливості.

Із часу ратифікації Україною в 1991 році Конвенції ООН про права дитини все більшого визнання та поширення набуває соціальна модель, більше пов'язана з дотриманням прав людини. На противагу медичній моделі соціальна модель «розглядає ваду здоров'я як соціальну проблему, а не як характеристику особистості», оскільки вона (проблема) створена непристосованістю оточення, включаючи ставлення до людей з особливими потребами та виробничі норми, архітектурну безбар'єрність і транспорт. Така модель спрямована на зміни в суспільстві таким чином, щоб воно забезпечувало рівну участь своїх громадян у здійсненні своїх прав і давало їм таку можливість.

Велику роль у здійсненні таких змін в українському суспільстві відіграють неурядові організації, включаючи організації батьків дітей з особливими освітніми потребами. Завдяки їхній діяльності все більшого поширення набувають терміни, які зміщують акцент з вад/відхилень розвитку (діти-інваліди, неповносправні, діти з вадами розвитку тощо) на більш позитивні терміни - діти з особливими освітніми потребами, діти з особливостями психофізичного розвитку тощо. Водночас усе ще зберігаються й досить широко використовуються (особливо у спеціальній літературі) терміни, які несуть у собі певну «ярликовість» - «ненавчувані діти», «розумово відсталі» тощо.

Усе ширше сьогодні почали використовувати термін «діти з особливими освітніми потребами», який робить наголос на необхідності забезпечення додаткової підтримки в навчанні дітей, які мають певні відхилення в розвитку, що не дають їм змоги користуватись тими освітніми послугами, що надаються школами в місцевій громаді.

                                               Інклюзивна освіта

 При визначенні терміна «інклюзивна освіта» були проаналізовані визначення, які містяться в головних міжнародних документах: Стандартних правилах урівняння можливостей інвалідів ООН, Декларації прав дитини ООН, Саламанкській декларації та Програмі дій з навчання осіб з особливими потребами, міжнародних консультаціях із питань раннього навчання дітей з особливими освітніми потребами, а також у вітчизняних документах - Програмі науково-педагогічного експерименту «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання в загальноосвітніх закладах», проекті Положення про організацію інтегрованого навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладах.З метою розвитку спільного розуміння інклюзивної освіти пропонуємо такий термін, який базується на тлумаченні, викладеному в матеріалах Саламанкської декларації та Програмі дій з навчання дітей з особливими освітніми потребами:

Інклюзивна освіта - це система освітніх послуг, що базується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання в умовах загальноосвітнього закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів, партнерство з громадою до індивідуальних освітніх потреб і різних стилів навчання дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивні освітні заклади повинні забезпечити спектр необхідних послуг відповідно до різних освітніх потреб таких дітей.

                                   Інклюзія  інтеграція                                                                                          Термін «інклюзія» є відмінним від терміна «інтеграція» за своїм концептуальним підходом. Зокрема документ «Міжнародні консультації з питань навчання дітей з особливими освітніми потребами» зазначає, що «...інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір. Інклюзія - це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у всіх програмах». Відмінність у підходах полягає у визнанні того факту, що ми змінюємо суспільство, щоби воно враховувало й пристосовувалось до індивідуальних потреб людей, а не навпаки.

Окремою формою інтеграції можна вважати навчання дітей з особливими освітніми потребами у спеціалізованих класах загальноосвітньої школи. Проте це не можна називати інклюзією. Практичний досвід такого навчання показує, що однолітки не починають частіше спілкуватися з дітьми з особливими освітніми потребами, що є однією із беззаперечних переваг інклюзивного навчання.

Просте фізичне включення дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітній простір також не є інклюзією. Досвід такого навчання засвідчив, що в разі нездатності педагогів організувати навчальний процес таким чином, щоби враховувались індивідуальні потреби кожної дитини, такі діти не брали участь у навчальному процесі і, як наслідок, знижувалась їхня мотивація до навчання та погіршувались навчальні результати.

Ураховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що інклюзія передбачає особистісно зорієнтовані методи навчання, в основі яких - індивідуальний підхід до кожної дитини з урахуванням усіх її індивідуальних особливостей - здібностей, особливостей розвитку, типів темпераменту, статі, сімейної культури тощо.

Чому потрібно діяти?

Соціальні реформи можуть бути складним процесом. Щоб досягти успіху, реформатори або впроваджувачі змін повинні бути не лише сильними, відданими та наполегливими особистостями, а й знати основні принципи успішного впровадження змін. Ці знання допоможуть у розумінні, чому одні люди сприяють змінам, а інші протистоять їм; чому зміна, яка здається такою необхідною для батьків, не знаходить їхньої підтримки; чому після одного-двох років успішного впровадження зміни все повернулось назад, та інше.

Коли невимогливість є недоречною

За відсутності ресурсів і традиції громадянської активності батьки більше миряться з тим, що є в дійсності, і лише деякі батьки знаходять у собі сили та відвагу, щоби поставити запитання: «А чому саме так?». Це можна зрозуміти, і таке примирення з існуючою ситуацією також дає свої результати - удається отримати певні довідки, пільги, домовитися з керівництвом школи про прийом твоєї дитини тощо. Але невимогливість часто призводить до покірного прийняття неприйнятних умов. Ситуація стає більш складною, коли батьки не знають, що така ситуація може бути неприйнятною для їхніх дітей. Радянська Україна зробила чимало в розвитку системи спеціальної освіти у складі Радянського Союзу, і ці здобутки є дійсно важливими та потрібними, але мають і свої негативні сторони. Завдяки їм в українському суспільстві досить твердо сформувалась думка, що спеціальна освіта - це велике досягнення та велике благо для дітей з особливими потребами. Але чому лише спеціальна освіта, і чому так мало людей знають про іншу альтернативу, а саме про інклюзивну освіту, яка передбачає, що діти з особливими потребами навчаються в найближчій школі, залишаючись у сім'ї, а не в інтернаті, і при цьому загальноосвітній заклад має забезпечити таких дітей усіма необхідними ресурсами? І в такому випадку в батьків було би право дійсного вибору, яке б вони здійснювали, будучи поінформованими, отримавши консультації фахівців і виходячи з найкращих інтересів своїх дітей.

Наважитись помріяти

В одній громаді невеликого селища Київської області проводився конкурс дитячого малюнку на тему «Село моєї мрії». Дітям запропонували намалювати своє село таким, яким вони хочуть його бачити в майбутньому. Малюнки дітей містили галактичні стоянки для таксі, сучасні будівлі шкіл, спортивні майданчики та багато інших цікавих речей. Потім було вибрано декілька творів, а місцеві художники намалювали ці дитячі мрії на щитах соціальної реклами в центрі села. Це стало засобом конкретного, наочного окреслення уявного образу та надії. Звичайно, для втілення цих уявлень у життя необхідні їх пропаганда й самовіддана праця, але ключовим етапом такого процесу є окреслення потрібних цілей. Наважтесь помріяти, якщо існуючий стан справ вас не задовольняє. Запитайте себе:

Чи мене задовольняє існуючий стан справ?

Чи саме цього я бажаю собі, своїй родині та громаді?

Якщо вас не задовольняє, що вашій дитині рекомендують навчання у спеціальному навчальному закладі, який, до того, ще й знаходиться в іншому місті, поміркуйте над тим, як би ви бачили ідеальну ситуацію бажаного майбутнього - навчання дитини в загальноосвітній школі й отримання спеціальних послуг фахівців, які будуть приходити у школу, чи участь вашої дитини лише в деяких спільних позакласних видах діяльності? Вибір за вами, але якщо вас не влаштовує існуюча ситуація, важливо добре поміркувати й обговорити бажане бачення вирішення цієї ситуації.

Чого я хочу досягти?

На одній зі стін древнього монастиря в Англії був напис «Бачення без завдань залишається лише мрією. Завдання без бачення - важка, нудна праця. Бачення та завдання - це надія світу». Можна розпочати з ваших мрій. Але потім настає час переходу від етапу мрій до втілення ваших намірів у дію. Якщо ви відразу чітко накреслите конкретні кроки, на яких треба зосередитись, це дасть вашим намаганням більше шансів на успіх. В описаних нижче етапах містяться пропозиції та зразки відповідей на важливе запитання: «Із чого мені почати, якщо я хочу змінити ситуацію на краще?». В одному із тренінгів, який пропонує громадським організаціям Інститут успішних громад (Київ, Україна), є тренінг «Стратегічний менеджмент проектів», де один з його модулів присвячений темі «Упровадження змін». Виявляється, що успіх упровадження чи невпровадження змін можна передбачити на початку самих змін і навіть обчислити за формулою А * В * С > D, де А - це незадоволення існуючим станом справ, В - бажане вирішення питання в майбутньому, С - практичний шлях, яким буде впроваджуватися зміна (наявність лідера, метод, існуючі ресурси), і D - це «ціна» самої зміни. Одне із запитань, яке одразу ж ставлять учасники тренінгу: «Але чому знак множення?». Відповідь проста: якщо не буде хоча б одного із чинників зміни, тобто один із множників дорівнюватиме нулю, зміна НЕ ВІДБУДЕТЬСЯ! Іншими словами, якщо всі задоволені існуючим станом справ або немає бачення бажаного вирішення проблеми чи шляху, яким ця зміна буде відбуватись, не треба розраховувати ні на які зміни, якими б гаслами вони не супроводжувались або скільки б ресурсів вони не залучали. І коли все це є, треба перейти до наступного кроку управління змінами - слідування основним етапам управління змінами.

Зробіть оцінювання потреб . Першим етапом у здійсненні змін є проведення обліку існуючих проблем у громаді, які не задовольняють ваших сподівань. Складіть цей список. Занотуйте свої побажання стосовно покращення існуючого стану у вашій громаді. Поміркуйте про школу, яку відвідує ваша дитина, - від якості навчання до кількості учнів у класі. Подумайте про наявність і доступність громадських ресурсів: бібліотеки, кінотеатру, поліклініки тощо. Що не задовольняє ваших сподівань? Ось і настав слушний час «наважитись помріяти» та уявити собі ідеальну школу чи громаду, яка б цілковито відповідала вам і вашій дитині.

Нижче наводиться приклад можливого списку проблем, у який можуть увійти такі проблеми:

Найближчий майданчик для гри вкритий сміттям і розбитим склом.

Батьки вимагають, щоби приміщення школи було пристосовано для дітей, які переміщуються у візках, - містило пандуси, ліфт.

Учителі, які працюють у класах, де навчаються також діти з особливими потребами, не мають помічників і необхідної літератури.

У школі відсутні комп'ютери. Недостатньо книг у шкільній бібліотеці.

Спортивний зал не має достатньо спортивного інвентарю.

Діти перебувають у небезпеці через надто інтенсивний рух транспорту перед школою.

Школа не має політики зі співпраці з батьками та їхнього залучення до процесів управління школою.

При написанні переліку ваших потреб і турбот викладайте їх зміст досить детально. Урахуйте всі сфери вашого щоденного життя - від безпеки побуту до атмосфери у громаді та охорони здоров'я. Поміркуйте про класне приміщення та школу вашої дитини. Перевірте стан вулиць і приміщень, які відвідуєте ви та ваша родина. Не забудьте про парки та майданчики, де ваші діти граються у вільний час. Можете навіть протягом тижня носити при собі записник, щоб занотовувати ваші проблеми, як тільки вони з'являтимуться. Ось деякі з питань, які можуть стосуватись вашої школи:

Чи навчальні матеріали є відповідними? Чи достатньо їх і чи відповідають вони сучасним вимогам?

Чи до місцевої школи приймають дітей з особливими потребами і чи існують відповідні модифікації приміщення, навчальної програми для забезпечення потреб цих дітей?

Чи школа здійснює політику співпраці із сім'ями - чи батьки мають можливість брати участь у діяльності класу, в управлінні школою?

Чи враховує навчальна програма школи культурні та релігійні свята дітей усіх національностей, які відвідують школу?

Серед інших питань про вашу громаду можуть також бути такі:

Чи конструкція громадських закладів є відповідною? Чи тротуари придатні для ходіння та пристосовані для пересування осіб у візках?

Чи існуючі послуги відповідають потребам різних членів громади?

Чи існуючі служби відповідають потребам громадян? Чи час роботи бібліотек узгоджується з розпорядком праці батьків і розкладом навчання дітей?

Чи існуючі навчальні заклади готові приймати дітей з особливими потребами?

Це лише можливий приклад тих проблем, які турбують громади. Кожна громада має свій власний набір характерних потреб. При написанні переліку, складеного на основі потреб громади, ураховуйте ті пункти, які стосуються вас і можуть бути властивими лише вашій громаді.

Чи це хвилює лише мене?

Люди, які мешкають поруч, беруть участь у тих самих заходах, відвідують ті самі школи та громадські заклади, ходять тими самими вулицями. Імовірно, що й турботи в них однакові. Ви несподівано можете виявити, що ваш список у багатьох пунктах співпадає з переліками, складеними вашими сусідами, співробітниками та друзями. Звичайно, деякі проблеми та потреби можуть бути властиві лише вам. У такому разі ви знайдете в цьому посібнику відомості, які дозволять успішно втілювати «самостійну» стратегію. У деяких ситуаціях, при всій вашій цілком виправданій стурбованості, в інших людей не виникає подібних спонукань до дії. У цьому випадку вам усе-таки доведеться дотримуватись кроків, описаних у цій книзі, стосовно вашої групової діяльності. Але замість того щоби домагатись підтримки громадськості, вам треба буде зосередитись на виявленні відповідальних осіб і підтримці свого власного зацікавлення цією діяльністю.

Оцінка вашого списку громадських потреб

Після того як ви окреслите свої проблеми, настає етап їх оцінки. Деякі пункти більше підходять для виконання, ніж інші. Один зі способів з'ясувати, чи даний пункт підходить для громадського заходу, - це встановити, чи відповідає він деяким із наведених нижче характеристик. При оцінці вашого списку вам стануть у пригоді три таких запитання:

1. Чи можливі такі зміни? Не обирайте недосяжної проблеми, бо тоді ймовірність здійснити зміни буде незначною. Вам, мабуть, не вдасться переінакшити всю шкільну систему, але ви можете здійснити певні вдосконалення у приміщенні школи, де навчається ваша дитина. Ваша мета повинна бути досяжною, що потрібно якомога чіткіше з'ясувати із самого початку, а результат повинен піддаватись оцінці.

2. Чи ваша проблема має перспективу «виграшної» справи? Чи є шанси на успіх? Чи є надія досягти якихось здобутків? Чи ваші плани не є надто масштабними для їх утілення? Успіх буде породжувати подальші успіхи.

3. Чи інші члени громади поділяють вашу стурбованість? Чи багато людей уважають цю справу корисною та здатною вплинути на їх життя? Чи відчувається глибока потреба в ній? Чи справа має виразне емоційне та громадське забарвлення? При великій кількості однодумців ви почуватиметесь більш упевнено. Чим більшої кількості людей стосується ця проблема, тим більше вони цим турбуються і тим імовірніше, що вони нею займуться.

Мабуть, найважливішим є останнє запитання: «Чи інші члени громади поділяють вашу стурбованість?», тому над ним варто поміркувати докладніше. Один з його аспектів, який значною мірою стосується групового обстоювання інтересів, пов'язаний з особистим зацікавленням багатьох людей і використанням ресурсів і навичок інших членів вашої громади. Є такий вислів: «Ті, хто хоче щось зробити, шукають можливостей. Хто не хоче - шукає причин». Пригадайте цей вислів, коли перейдете від етапу «мрій» до «дії». Можливо, це стимулюватиме вас, щоб зробити крок від стурбованості певною проблемою до конкретних заходів задля її вирішення. Треба, щоб на цьому етапі ви вже:

Склали перелік громадських проблем.

Звузили цей перелік, аби окреслити проблеми, які мають громадське підґрунтя, стосуються життя багатьох людей, є досяжними та результативними.

Ваша роль у досягненні цілей

Настав час дієво окреслити вашу роль у досягненні своїх цілей. Однією з перешкод для декого є переконання у своїй нездатності проводити зміни. Замість того щоб відчувати власну неміч, мотивуючи, що «мені це не під силу» або «хтось інший більше підготовлений, щоб діяти», краще пригадайте деякі найважливіші риси, необхідні для здійснення змін, а саме:

самовідданість;

наполегливість;

уміння спілкуватися.

Ваші здібності

Якщо ви вважаєте себе «неспроможним», ще раз добре поміркуйте. Складіть список позитивних рис, які маєте. Кожний з нас має ті чи інші здібності. Щоби вміло обстоювати  інтереси, треба використовувати свої сильні риси. Добре злагодженим робочим групам дуже потрібні особи з широким спектром здібностей. Важливо провести опис власних умінь так само, як ви оцінювали потреби своєї громади. Перелічіть ваші сильні риси, здібності та аспекти життєвого досвіду, що сприятимуть досягненню ваших цілей у вдосконаленні своєї громади. Підсумовуючи свій життєвий досвід, ви можете зі здивуванням виявити, що ваші здібності є більшими, ніж здавалось раніше. Імовірно, ви маєте низку прихованих талантів, які є необхідною передумовою здійснення громадських заходів і зацікавлення ними.

У народу Зімбабве є одна стара приказка: «Якщо можеш ходити, то зможеш і танцювати. Якщо можеш говорити, то зможеш і співати». Ми часто нехтуємо корисними побутовими навичками, хоча вони можуть стати міцним підґрунтям для розвитку вміння обстоювати громадські інтереси. Тому наш життєвий досвід може послужити джерелом громадського партнерства й навичок у відстоюванні інтересів. Прості вчинки, узгоджені з учинками інших людей, можуть стати власне тим «танцем», який принесе користь усій громаді.

Чи ви вже колись це робили? Отже, ви зможете. При складанні списку своїх сильних і позитивних рис зверніть увагу на вказані нижче якості та з'ясуйте, які прояви діяльності характеризують вас найкраще. Додайте до списку пункти зі свого власного життєвого досвіду, а потім уявіть собі, яким чином ці приховані здібності могли б вам стати у пригоді при проведенні громадських заходів. Отже, чи ви вже колись:

Улаштовували святкування ювілею батьків, збори родини, свято для дітей з нагоди їх дня народження?

Допомагали сусідові щось пофарбувати чи прибрати сміття, а може, позичали комусь інструменти?

Мали будь-яке захоплення, займалися спортом, захоплювались куховарською діяльністю і маєте багато рецептів, які передавали іншим?

Протестували, коли отримували неправильно пораховану здачу чи бачили, як хтось кидає сміття на землю?

Саджали квіти чи дерева поза межами вашого будинку?

Застосування ваших умінь

Якщо будь-який із цих пунктів виявився характерним для вас - то ваша користь для громади та суспільства в цілому, ймовірно, є більшою, ніж ви собі уявляєте. Якщо ви будете усвідомлювати себе активною людиною та «помічником суспільства», це допоможе використовувати ваші вміння задля нових цілей. Уміння, потрібні при проведенні батьківських зборів, застосовуються також і при обстоюванні інтересів. Досвід у таких заняттях, як, наприклад, складання списку запрошених на свято чи призначення доручень (розподіл запрошення учасників), є елементом організаційного процесу (окреслення потреб і планування заходів), необхідним для успішного проведення громадських заходів.

Якщо у вас є близькі друзі, то вони можуть стати тією спільнотою, яка слугуватиме вам за основу. Ваше вміння бути добрим товаришем, який може вислухати і якому можна довіритись, теж знайде застосування у групових заходах. Той, хто вміє вислухати людей, зможе добре вести протокол зборів, що вимагає точності. Довіра, яка виробляється в ході багаторічної дружби, може стати у пригоді при спілкуванні із засобами масової інформації, де треба щиро відповідати на запитання.

Якщо вам доводилось віддавати одяг, який став тісним для членів вашої родини, або якщо ви давали іншим людям книжки після того, як їх прочитали, то ви можете розширити стосунки, які склались у вашій родині, у більшому масштабі. Так, наприклад, ви можете організувати в місцевій школі бібліотеку, яка би позичала книжки, або пункт обміну одягом.

Якщо ви колись пробували освоювати щось нове - незнайомий навчальний предмет, іноземну мову, новий кулінарний рецепт, то ви є людиною, яка не боїться ризику й охоче беретеся за нові починання. Такі якості стануть вам у пригоді при намаганні поліпшити життя своєї громади.

Якщо якогось вечора ви доглянули сусідську дитину, значить, ви віддали перевагу потребам якогось члена вашої громади над задоволенням власних бажань. Можете поміркувати про те, аби разом з іншими батьками створити товариство догляду за дітьми, діяльність якого враховувала би розпорядок роботи багатьох батьків.

Навіть якщо вам ніколи не доводилося займатись будь-яким із цих видів діяльності, усе-таки особливості ваших взаємин з іншими людьми забезпечують підґрунтя для навичок громадської діяльності. Як донька чи син, батько чи дідусь ви тривалий час були членом родини і взаємодіяли задля досягнення спільних цілей. Сімейні стосунки підготували вас до активної участі в житті громади за межами родини. Ваш особистий досвід, набутий у родині або на роботі, може стати міцним підґрунтям для громадської діяльності.

Використовуйте будь-які здібності, які ви маєте.

Якщо би співали лише птахи з найприємнішим голосом, то в лісі було б дуже тихо.

Чому батькам удається добре обстоювати інтереси дітей

Іноді батьки воліють звертатись до «фахівців», аби вирішити свої проблеми. Звичайно, у деяких випадках це буває необхідно. Але у справі обстоювання інтересів і проведення заходів батьки часто виявляються найпершими та найкращими захисниками інтересів своїх дітей. Власне батьки і є тими «фахівцями», бо вони мають:

Безпосереднє знання дитячих потреб. Вони є найвідповіднішими людьми для з'ясування потреб своїх дітей. Так само, як батьки можуть відрізнити, чи дитина плаче від болю чи від голоду, вони також можуть визначити, коли дитина лише трохи незадоволена, а коли - серйозно хвора.

Самовідданість і спонукання до дії. Якщо людські потреби не задовольняються в суспільстві, то саме батьки та діти найбільше це відчувають. Наприклад, батьки дитини з особливими освітніми потребами найактивніше турбуються та найсамовідданіше намагаються вдосконалити якість надання послуг.

Довіру. Повноважні особи охочіше вислуховують батьків, ніж «посередників», які не так зацікавлено викладають суть проблем. Законодавців можуть зворушити натхненні розповіді батьків. Факти, викладені найбільш потерпілими особами, як правило, бувають найточнішими і можуть найсильніше спонукати до здійснення змін.

Яку користь отримують ваша родина та громада від вашої діяльності?

Хоча батькам часто вдається найкраще обстоювати права своїх дітей, але іноді вони не обізнані зі своїми правами та не усвідомлюють своїх можливостей при виконанні такої місії. Ця книга допоможе батькам більше дізнатись про свої права, а також запропонує стратегії, які можна використовувати при досягненні змін. Якщо громада згуртовується для дії, то скористатись результатами можуть і батьки, і діти, і громада загалом.

У результаті обстоювання змін батьки стають:

обізнаними та поінформованими;

упевненими у своїх можливостях;

ознайомленими з власними та чужими проблемами;

здатними обстоювати те, що вони вважають за важливе;

поінформованими про «систему» та зданими до дії;

згуртованими в більш турботливу спільноту;

зразками громадської діяльності для своїх рідних.

Громада:

виграє від поліпшення якості життя;

набуває більшої співучасті громадян;

усвідомлює тісніші взаємини між своїми членами завдяки зростанню громадського духу;

формує відчуття належності до громади;отримує безпечніше середовище та кращі громадські послуги.Діти:    набувають гідності від усвідомлення турботи своїх батьків і своєї громади;отримують основні відомості про те, як стати активними членами суспільства, коли вони виростуть;

відчувають більшу турботу з боку суспільства;

усвідомлюють зростання можливостей щодо здоровішого й безпечнішого виховання.

Поради батькам

Поради батькам.

Якщо ваша дитина народилась не такою, як інші.

Якщо ваша дитина народилась не такою, як інші, ви, безумовно, матимете проблем більше, ніж інші батьки. Перед вами, напевно, постануть запитання, на більшість із яких не зможете знайти відповіді одразу: «Чому це сталося з моєю дитину?»,»Чи немає в тому , що сталося, нашої вини?»,»Чи можна щось зробити для того, щоб урятувати дитину, виправити відхилення?»,»Якою виросте моя дитина, як складеться її доля?», «Як жити далі?».

Такі проблеми хвилюють багатьох батьків, адже щодня на світ народжуються немовлята, яких ми називаємо дітьми з особливими потребами, На них, як і на кожного малюка, чекає своя неповторна доля. Однак для того, щоб спробувати зробити його щасливим, вам необхідно реально оцінювати ситуацію і не впадати у відчай, Адже стрес через інвалідність переживають батьки, а не малята. Бо якщо дитину просто люблять усі, хто її оточує, піклується про неї, вона не усвідомлює  того, що чимось відрізняється від більшості.

Пам’ятайте: ви не самі. За всю історію розвитку суспільства набуто цінний досвід лікування, догляду та виховання таких дітей

РОБОТА З БАТЬКАМИ У ЯКИХ ДІТИ З ОСОБЛИВИВМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ.

У процесі виховання та догляду дитини ви маєте бути уважними, спостерігаючи за відповідністю (чи невідповідністю) психофізичного розвитку її віку; відстежувати своєчасність проходження основних етапів розвитку (коли почала сиділи, вставати, фіксувати погляд, стежити за рухом іграшки, брати її  в руку, координувати рухи руки і погляду, коли з’явилися агукання і лепет, перші слова тощо).

Зверніть увагу на емоційний розвиток дитини. Якщо в її поведінці вчасно не формуються такі яскраві вияви емоційного розвитку як усмішка, інтерес до обличчя людини, впізнавання близьких, адекватний відгук на вплив ззовні; спостерігається пасивність у контактах з оточенням, або, навпаки, надмірна збудливість, - це має насторожити вас. Не розцінюйте ці тривожні тенденції як прояв особливого характеру малюка.

Ви, як батьки маєте правильно розуміти суть порушення дитини, а також відповідні особливості її розвитку.

В одних випадках дитині не приділяють достатньої уваги: не розуміючи особливостей її розвитку, не вміючи знайти до неї правильний підхід, батьки виховують її стихійно, під впливом обставин. Це, звісно, призводить до  того, що вона відстає в розвитку, часто неадекватно реагує на певні вимоги.

В інших обставинах батьки надмірно опікають, оберігають від усіляких труднощів, намагаються все зробити для неї і замість неї. Вони стають очима, вухами, руками…

Відтак діти стають безпорадними і також відстають у розвитку. Термін «сліпа любов».

Ось чому ви маєте докласти максимум зусиль для фізичного, розумового та емоційного формування малюка, зважаючи на те, що процес буде тривалим і непростим.

Якщо ви будете терплячим і не квапитимете дитину, вона поступово навчиться всього.

Намагайтесь зробити так, щоб малюк постійно відчував, що спілкування з ним приносить вам радість. Так йому буде значно легше навчатися.

Ефективність індивідуальної форми навчання

Ефективність індивідуальної форми навчання

Виходячи з практики роботи, діти із затримкою психічного розвитку та легкою розумовою відсталістю становлять найчисельнішу групу серед тих, які потребують спеціальної допомоги у процесі навчання та соціальної адаптації. Працюючи з дитиною за індивідуальною формою навчання я використовую основні принципи роботи :

1.Навчання має бути активним.

2.Дитина повинна мати можливість вибору, необхідно розвивати у неї критичне мислення, підштовхувати до сприйняття самостійних рішень і активного навчання.

3.Тактовність – найважливіша умова в роботі.

5.Задовольняйте індивідуальні освітні потреби, використовуйте творчі й оригінальні методи заохочення дітей до мислення та навчання.

6.Установлюйте партнерські, близькі стосунки з родинами дітей і заохочуйте їх до активної участі у педагогічному процесі, щоб школа і сім’я спрямовували свої зусилля в одному напрямі.

7. Завжди пам’ятайте, що у дітей набагато схожого, ніж відмінного, незалежно від їхнього стану й потенціалу.

На основі цього я поклала перед собою мету і основні завдання у роботі з дітьми

1.Сприяти залученню дитини до колективу та . Навчаю дитину взаємодіяти з іншими й досягати успіху у школі.

2.Створювати умови для всебічного розвитку дитини. Це стосується інтелектуального розвитку, розвитку моторики, комунікативних, ігрових, соціальних навичок, самообслуговування, а також самоповаги і контролю.

3. Розвивати соціальні вміння та навички. Соціальна компетентність особливо важлива дитині зі специфічними потребами. Якщо вони не набувають умінь у ранньому дитинстві, цей дефіцит проявиться протягом усього року життя.

4.Сприяти широкому використанню набутих умінь. Дитина повина мати змогу використовувати свої знання та вміння в різних обставинах ( ігрові форми роботи, проблемні ситуації, ситуації вибору).

5.Готувати дитину до звичних, стандартних ситуацій.

6.Надавати родинам підтримку в досягненні їхніх власних цілей. А це можливо лише при добрих стосунках між учителем, школою і батьками.

7.Попереджати майбутні проблеми і вади.

Працюючи з особливою дитиною я  створюю умови, сприятливі для навчання дітей з різними темпераментами та різною поведінкою, які тримаються осторонь чи демонструючи агресивність. Учні, які не хочуть гратися з однолітками, можуть боятися, діяти дуже повільно чи сором’язливо. У них спостерігається дефіцит соціальних умінь контактувати з товаришами. Отож:

1.            Дотримуйтесь усталеного розпорядку дня, постійного порядку дій.

2.            Пропонуйте безпечне місце, звідки вони могли б спостерігати за діяльністю інших.

3.             Сприяйте залученню дитини до груп, можна просто виконувати  завдання удвох.

4.            Використовуйте позитивне підкріплення: усмішка, кивок голови чи плескання по спині,хваліть за правильні дії, не примушуйте до колективної роботи, приділяйте індивідуальну увагу, щоб у них з’явилося відчуття довіри, необхідне для колективної роботи.

5.            Звертайте увагу на зусилля, а не результат («Те, що ти зробив, дуже корисно».)

6.            Особливо складно працювати з агресивними дітьми, тому обмежуйте рівень шуму і візуальної стимуляції, необхідне просторе приміщення, щоб можна було відокремити гіперактивних дітей.

7.            Давайте чіткі вказівки:учні мають чітко розуміти, чого від них хочуть, у класі повинен бути вивішений розпорядок дня, на агресивну поведінку слід реагувати миттєво й організовувати паузи, щоб заспокоїти дітей.

8.            Учіть контролювати свої дії.

Також у своїй практиці я використовую різноманітні методи заохочення:

1.  Вчу дитину співчувати і допомагати іншим:допомога другові, групові ігри, які потребують співпраці; використовуйте книжки, малюнки із зображенням людей, обговорюйте, як святкують урочисті події, проводьте заняття на визначення спільних і відмінних рис у людей, нехай витягнуть аркуші паперу з іменами і назвуть риси однокласників, до ігор, залучайте всіх у класі.

2.  Вчу  ділитися.

3.  Вчу   відповідальності, хваліть їх, коли поводяться відповідно.

Важка праця вчителя, а ще більша вчителя який працює з особливою дитиною. Маленький крок за кроком, буква за буквою, і важкі склади, а з них невеличкі слова, все те що б вчителя початкових класів не радувало, а для  вчителя індивідуального це великий прогрес. таке навчання є дуже важливим і водночас важким процесом. Все ж вчитель, який окремо працює з особливою дитиною має змогу звернути більшу увагу на неї . Працюючи з такою дитиною вчитель вивчає її індивідуальні особливості , її характер , її манери і поведінку , її стиль і намагається підлаштувати під неї  навчальну програму, адже сам вчитель складає календарне планування, і виявити її рівень знань.  Під час індивідуальної форми навчання вчитель поринає у світ дитини, і ставить себе на рівні з нею. «Стань таким як вони» саме ця фраза є дуже доречною, і вона є головною метою за якою я працюю.

Впровадження державного стандарту

Гузь Наталія Леонідівна, методист кабінету виховної роботи, позашкільної освіти, захисту прав дитини, дисциплін художньо-естетичного циклу та фізичного виховання

ОСОБЛИВОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ ПОЧАТКОВОЇ ЗАГАЛЬНОЇ ОСВІТИ ДЛЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ У СПЕЦІАЛЬНИХ ШКОЛАХ-ІНТЕРНАТАХ

У 2014-2015навчальному році навчання у початковійланці спеціальної школи  починає здійснюватися на основі Державного стандарту початкової загальної освіти для дітей з особливими потребами (Постанова КМУ №607 від 21.08.13 року).

Нагадаємо, у зв’язку з переходом загальноосвітньої школи на 12-річний термін навчання, було удосконалено і структуру спеціальних шкіл усіх типів. Зокрема, у спеціальних школах для сліпих та із зниженим зором, глухих та із зниженимслухом та з порушеннями опорно-рухового апарату передбачено 13-річний термін навчання: початкова школа – 1 – 4 класи, основна школа – 5 – 10 класи, старша школа – 11 – 13 класи. Для дітей із тяжкими порушеннями мовлення, із затримкою психічного розвитку та розумовою відсталістю термін навчання становить 10 років: 1 – 4 класи – початкова школа, 5 – 10 класи – основна школа. Для всіх дітей, які не отримали відповідної дошкільної освіти, у структурі спеціальних шкіл передбачено підготовчі класи, основна мета діяльності яких – підготовка дітей до навчання у школі.

Державний стандарт початкової освіти дітей з особливими потребами –це комплексний нормативний документ, що охоплює зміст освітніх галузей і Базовий навчальний план, обов’язковий для всіх типів спеціальних закладів, незалежно від їх форми (державних, комунальних, приватних, благодійних).

І. Державний стандарт нового покоління ґрунтується на засадах   особистісно орієнтованого,компетентнісногота соціокультурногопідходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової вимог загальноосвітньої підготовки учнів у кожній освітній галузі по кожній із змістових ліній.

Впровадження ідей особистісно зорієнтованого навчання зобов’язує вчителів активно і послідовно застосовувати на уроках різні моделі співпраці дітей (парна, групова робота, ігрові прийоми, інсценізація, зміна ролей), завдання різної складності, залучання учнів до творчості , самооцінки тощо.При соціокультурному підході пріоритетне становище набуває орієнтація на навчання в контексті діалогу культур, що припускає створення дидактико-методичних умов для порівняльного гуманістично орієнтованого паралельного вивчення іншомовної та рідної культур при формуванні комунікативних умінь міжкультурного спілкування, при чому методичної домінантою має бути орієнтація на формування учнів як учасників діалогу культур. Компетентнісний підхід означає формування  в учнів  знань, уміння, навичок, досвіду, ціннісних ставлень, які можуть цілісно реалізуватися на практиці, тому компетентність не може бути зведена лише до фактичних знань. Радою Європи запропоновано формувати в учнів середньої школи сім груп ключових компетентностей:

•         грамотність (читання, письмо, арифметика);

•         загальні навички (комунікація, уміння навчатися, лідерство);

•         особистісні компетентності (вмотивованість, цікавість, креативність, чесність, наполегливість тощо);

•         інформаційно-комунікаційні компетентності;

•         володіння іноземними мовами;

•         соціальні компетентності як інструмент підтримання стосунків для економічної і соціальної інтеграції в багатонаціональному та багатокультурному суспільстві;

•         компетентності з науки і технологій, які передбачають володіння науковою грамотністю.

Ключові компетентності в українській школі:

•         уміння вчитися (навчальна);

•         громадянська;

•         загальнокультурна;

•         компетентність з інформаційних  та комунікаційних технологій;

•         соціальна;

•         підприємницька;

•         здоров’язбережувальна.

ІІ. У цьому Державному стандарті дається визначення таким термінам: діти з особливими освітніми потребами, корекційно-розвиткова робота,білінгвальне (двомовне) навчання дітей глухих та із зниженим слухом,  життєва компетентність.

ІІІ. В основу Державного стандарту покладено інноваційний підхід до навчання дітей з особливими освітніми потребами:

1.     Інклюзивне та інтегроване навчання.

2.     Білінгвальне (двомовне) навчання дітей глухих та із зниженим слухом (уведення української жестової мови як навчального предмета та засобу навчання).

3.     Формування життєвої компетентності у процесі навчання та реабілітації дітей з особливими освітніми потребами.

4.     Формування життєвої компетентності у дітей з розумовою відсталістю як умови їх соціальної інтеграції, здатності застосовувати здобуті знання і вміння у практичній життєдіяльності.

ІV.Державний стандарт складається із:

Базового навчального плану початкової загальної освіти для дітей з особливими освітніми потребами  з додатком;

загальної характеристики інваріантної та варіативної складових змісту початкової загальної освіти дітей з особливими освітніми потребами;

державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки таких дітей.

У Базовому навчальному плані виділяється інваріантна та варіативна складові змісту освіти. Інваріантна складова державного компонента змісту освіти містить обов’язкові навчальні галузі загальнокультурного і загальнодержавного значення та передбачає проведення корекційно-розвиткової роботи.

Варіативна складова забезпечує особливі потреби, пізнавальні інтереси та нахили учнів, відображає специфіку конкретного закладу, його розвивальну спрямованість у навчанні, своєрідність регіону, його історію та культуру, національні традиції, реалізацію індивідуального підходу до учня.

У базовому навчальному плані виділяються три види обов’язкових навчальних занять:

?   заняття, що становлять основу загальної середньої освіти та корекційно-розвиткову складову;

?   індивідуальні та групові заняття;

?   курси  за вибором учнів.

В Базовому навчальному плані вказується на особливості реалізації деяких освітніх галузей, зокрема: «Мови і літератури». «Математика», «Здоров̕’я і фізична культура».

Наказом Міністерства освіти і науки України від 28.01.2014 року №80 затверджено Типові навчальні плани спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів (початкова школа).

На основі Типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають на кожен навчальний рік робочий навчальний план з конкретизацією варіативної складової, враховуючи особливості регіону та індивідуальні освітні потреби учнів. Повноцінність початкової загальної освіти забезпечується реалізацією як інваріантної, так і варіативної складових, які в обов'язковому порядку фінансуються з відповідних бюджетів.

Під час складання робочих навчальних планів для спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей з особливими освітніми потребами дозволяється перерозподіляти між освітніми галузями до 15 відсотків навчального часу, визначеного інваріантною частиною Типових навчальних планів.

В основу систематизації матеріалів нової редакції Державного стандарту початкової загальної освіти для дітей з особливими освітніми потребами покладено освітні галузі «Мови і літератури», «Математика», «Природознавство», «Суспільствознавство», «Мистецтво», «Технології», «Основи здоров’я і фізична культура».

За наявності відповідного методичного забезпечення та належної підготовки педагогічних працівників за рахунок годин варіативної складової можуть вивчатися додаткові курси за вибором, зокрема: «Сходинки до інформатики», «Предметно-практичне навчання», «Абетка театрального мистецтва», «Цікава економіка» та ін. Разом з тим години варіативної складової можуть бути використані на предмети інваріантної складової, на проведення індивідуальних та групових занять.

При визначенні гранично допустимого навантаження учнів ураховані санітарно-гігієнічні норми та нормативну тривалість уроків у підготовчому-1 класах – 35 хвилин, 2-4 класах - 40 хвилин, визначених Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічні вимоги до улаштування, утримання і режиму спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, та навчально-реабілітаційних центрів», затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України від 20.02.2013 № 114, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 березня 2013 р. за № 410/22942.

Типові навчальні плани зорієнтовані на роботу початкової школи за 5-денним навчальними тижнем та протягом 5 років навчання.

Інваріантна складова Типових навчальних планів для спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів обов’язково включає години корекційно-розвиткових занять, спрямованих на вирішення специфічних завдань, зумовлених особливостями психофізичного розвитку учнів(дається опис для кожної нозології).

Особливостівивчення навчальних предметів

Вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки дітей визначаються за освітніми галузями «Мови і літератури», «Математика», «Природознавство», «Суспільствознавство», «Здоров’я і фізична культура», «Технології» та «Мистецтво», зміст яких визначено Державним стандартом початкової загальної освіти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 20 квітня 2011 р. № 462.

Відповідно до освітньої галузі «Мови і літератури» Державного стандарту початкової загальної освіти розподіл змісту предмета «Українська мова» здійснюється, окрім мовної та мовленнєвої змістових ліній, за двома новими – соціокультурною та діяльнісною.

Мовленнєва змістова лінія залишається основною і передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу.

Мовна змістова лінія розроблялася з урахуванням того, що в початковому курсі формування в учнів знань про мову, уміння виконувати пенні види мовного аналізу є пропедевтичним.

Соціокультурна змістова лінія передбачає формування в учнів уявлення про мову як форму вияву культури українського народу. Реалізація змісту соціокультурної лінії передбачає загальнокультурний розвиток молодших школярів і їхню підготовку до життєдіяльності в українському соціумі. Загальнокультурний розвиток здійснюється шляхом використання у процесі навчання української мови народознавчого матеріалу; текстів, у яких розкриваються сторінки історичного минулого України; інформації про відомих українців минулого і сьогодення; підготовки і залучення дітей до проведення народних та релігійних свят, обрядів, ознайомлення з історією їх виникнення; використання текстів на морально-етичну тематику для побудови переказів, репродукцій картин для написання творів за картиною тощо.

Підготовка до життя в українському соціумі передбачає засвоєння учнями назви рідної держави та її столиці, ознайомлення з державними символами України, усвідомлення значення державної мови, якою в нашій державі є українська, виховання патріотичних почуттів, толерантне ставлення до інших націй, які проживають в Україні і їхніх мов.

Належне місце на уроках української мови повинно займати використання краєзнавчого й особливо лінгво-краєзнавчого матеріалу. У процесі опрацювання малих фольклорних форм доцільно пропонувати школярам записувати усталені вислови, прислів'я, приказки, співанки, які вживають у своєму мовленні мешканці рідного краю. Для побудови зв'язних висловлювань варто обирати тематику, пов'язану з рідною місцевістю; складати описи рідної природи, писати про події і людей того міста чи села, в якому діти проживають, тощо. Для формування культури поведінки в сім'ї доцільно ознайомлювати учнів з українськими традиціями в родинних стосунках, традиційними формами звертання членів родини один до одного, зі ставленням до старших і молодших членів сім’ї.

Для забезпечення успішної адаптації в шкільному середовищі дітей потрібно вчити спілкуватися з учителями, однокласниками, старшими і молодшими школярами, зі службовим персоналом школи; дотримуватися правил поведінки на уроці і перерві, в класі, коридорі, спортзалі, їдальні, актовій залі, на стадіоні, подвір'ї школи тощо.

На уроках української мови доцільно готувати молодших школярів до виконання соціальних ролей: читача бібліотеки, глядача театру чи кінотеатру, покупця, пішохода, пасажира, перехожого, відвідувача різноманітних культурних заходів та ін. З цією метою слід використовувати тексти, у яких мовиться про поведінку людей у громадських місцях, з обов'язковим аналізом дій персонажів текстів. Для вправляння учнів у правильному і доречному вживанні формул мовленнєвого етикету та формування в молодших школярів етики спілкування їм пропонують складати діалоги за ситуативними малюнками, словесно описаними ситуаціями на теми: «У театрі», «На виставці», «У магазині», «На вулиці», «У транспорті», «В їдальні», «В гостях» і подібні.

Діяльнісна змістова лінія спрямована на формування в молодших школярів уміння вчитися, яке дає їм змогу організовувати і контролювати свою навчальну діяльність і забезпечується послідовною мотивацією навчання, здатністю докладати власних зусиль для досягнення результату, виконувати мисленнєві операції і практичні дії, володіти уміннями й навичками самоконтролю та самооцінки.

Ця робота здійснюється у процесі реалізації інших змістових ліній шляхом настанов учителя, використання різних алгоритмів навчальної діяльності, пам'яток, зразків, інструкцій, застосування парних і групових форм роботи, інтерактивних методів і прийомів навчання тощо.

У процесі навчання вчителі повинні орієнтуватися на підручник, оскільки він конкретизує навчальну програму, показує який зміст має бути вкладено до запрограмованих тем, як потрібно трактувати певні питання програми та орієнтує щодо методики роботи.

«Математика».Враховуючи вимоги сучасного етапу розвитку початкової освіти, змінилися цілі і завдання курсу математики, який спрямований на формування в молодших школярів ключових і предметних математичних компетентностей.Основу курсу математики становить вивчення арифметики цілих невід’ємних чисел й основних величин, навколо чого здійснюється формування вміння розв’язувати сюжетні математичні задачі та алгебраїчна і геометрична пропедевтика. На початку навчального року в 1-му класі передбачено узагальнення й систематизацію початкових математичних уявлень, сформованих у дошкільний період. Розширюються основні компетенції, пов’язані з ознаками предметів: спільні та відмінні ознаки, об’єднання об’єктів у групу за спільною ознакою, розбиття групи об’єктів на підгрупи за спільною ознакою тощо.

         Головноюметою «Природознавства» визначено формування природознавчої компетентності учнів шляхом засвоєння системи інтегрованих завдань про природу і людину, основ екологічних знань, опанування способів навчально-пізнавальної і природоохоронної діяльності, розвиток ціннісних орієнтацій у ставленні до природи. Вона досягається шляхом постановки й реалізації освітніх, розвивальних і виховних цілей.

Предметна природознавча компетентність - особистісне утворення, що характеризує здатність учня розв'язувати доступні соціально іособистісно значущі практичні та пізнавальні проблемні задачі, пов'язані з реальними об'єктами природи у сфері відносин «людина – природа».

Для досягнення зазначеної мети Держстандартом початкової загальної освіти передбачається  виконання таких завдань:

·                   виховання соціально активної особистості, яка усвідомлює свою належність до різних елементів природного середовища, здатна мислити, бережливо ставиться до природи, людей і самого себе;

·                   формування на доступному рівні цілісної природничо-наукової картини світу, що охоплює систему знань, яка відображає закони і закономірності природи та місце в ній людини;

·                   розвиток розумових здібностей учнів, їх емоційно-вольової сфери, пізнавальної активності та самостійності, здатності до творчості, самовираження і спілкування;

·                   забезпечення єдності інтелектуального та емоційного сприйняття природи з практичною природоохоронною діяльністю;

·                   засвоєння традицій українського народу у відносинах людини з природою;

·                   оволодіння доступними способами пізнання предметів і явищ природи та суспільства.

«Здоров̕’я і фізична культура». Головними вимогами  до сучасного уроку фізичної культури є:

-  дотримання правил безпеки та забезпечення медико-педагогічного контролю в процесі занять фізичними вправами;

-  забезпечення диференційованого підходу до учнів з урахуванням стану їхнього здоров’я, статі, рівня фізичного розвитку та підготовленості;

-  забезпечення оптимізації навчально-виховного процесу із застосуванням елементів інноваційних методів навчання і виховання та здійснення міжпредметних зв’язків;

-    забезпечення освітньої, виховної, оздоровчої, розвивальної та інструктивної спрямованості;

-    формування в учнів умінь і навичок самостійних занять фізичними вправами.

За результатами медичного огляду школярі тимчасово розподіляються на основну, підготовчу і спеціальну медичні групи наказом директора навчального закладу. Без такого наказу вчитель не має права застосовувати фізичні навантаження в повному обсязі, передбаченому програмою. Перед початком навчального року, комісія створена наказом директора навчального закладу, повинна обстежити місця, де будуть проходити заняття з фізичної культури на предмет їх відповідності вимогам техніки безпеки та санітарії, змісту програми, віковим особливостям учнів. За наслідками обстеження складається відповідний акт, який затверджується директором. Без такого акту вчитель не може розпочинати рухових занять.

Перед вивченням кожного розділу програми вчитель зобов’язаний провести інструктаж учнів з техніки безпеки про що робиться запис у класному журналі та журналі реєстрації інструктажів з безпеки життєдіяльності (охорони праці) встановлено зразка (Див. «Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і закладах освіти». Наказ МОНУ від 01.08.2001 року № 563).

До початку навчального року вчитель повинен вивчити «Положення про медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах», строго дотримуватися його вимог під час проведення занять. (Наказ МОНУ № 518/674 від 20.07.2009 р. «Про забезпечення медико-педагогічного контролю за фізичним вихованням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах»). Це ж стосується пояснювальної записки та змісту навчальної програми.  

Оцінювання навчальних досягнень учнів першого класу здійснюється вербально. Навчальні нормативи і вимоги, представлені у програмі для першого класу, слугують тільки орієнтиром для вчителів і батьків, а також дозволяють вносити корективи у подальшу навчально-виховну роботу.

«Технології».Трудове навчання і виховання дітей з особливими потребами, починаючи з початкової школи є важливим фактором формування працелюбності і креативності майбутнього громадянина країни, тому недоступними є спрощений підхід до уроків праці, заміна їх читанням, чи іншою роботою.

Важливим фактором у трудовому навчанні є доцільність виготовлення виробів: дарування їх дітям дитячого садка, використання набутих знань і умінь у різних змаганнях, наприклад, з моделювання іграшок і обов’язкова участь класу у виставці робіт учнів 1-4 класів, яка має проводитись в кінці навчального року в кожній школі.

Зміст навчального матеріалу дисциплін освітньої галузі «Мистецтво»оптимально відповідає віковим особливостям сприйняття і засвоєння теоретичних знань учнями початкової школи, формування та розвитку  відповідних художніх  вмінь і навичок.

Основними видами діяльності на уроках різних видів мистецтва залишаються сприймання , аналіз-обговорення творів мистецтва та практична художньо-творча діяльність учнів (малювання, спів, різноманітні види творчості), у процесі яких має формуватися  особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, здійснюється розвиток загальних та спеціальних здібностей, художньо-образного мислення, відбувається стимулювання творчого потенціалу особистості, формування базових компетентностей і здатності до художньо-творчої самореалізації, виховуються потреби в духовному самовдосконаленні.

На уроках мистецтва важливо створювати атмосферу співробітництва,  яка сприятиме розкриттю здібностей кожної дитини.

На цих уроках надзвичайно важливим є застосування ігрових технологій навчання і виховання (ігри-драматизації, інсценізації пісень, метод «оживлення картин», ігри-асоціації, театралізовані, народні ігри, хореографічні картинки; використання загадок, ребусів, кросвордів, лото, вікторин, конкурсів, аукціонів, умовних подорожей, круїзів, віртуальних та реальних екскурсій тощо). Використання  інтерактивних технологій навчання допоможе вчителю у досягненні розвивальних та дидактичних цілей, створюватиме атмосферу взаємної підтримки, взаєморозуміння та взаємоповаги між учнями.

Рекомендації:

Впроваджуючи основні вимоги Державного стандарту, керівникам інтернатних закладів, вчителями початкових класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів необхідно провести відповідну роботу з питань організації навчально – виховного  процесу у початковій школі.

1.                Розробити  заходи щодо впровадження нового Державного стандарту початкової загальної освіти для дітей з особливими потребами у навчальному закладі.

2.                Поліпшити матеріально – технічну базу школи-інтернату у ході проведення такихакцій: «Дай руку, першокласнику!», «Нові стандарти – нова школа» та ін. Для першокласниківоблаштувати кімнати для відпочинку та сну, куточки усамітнення, ігрові кімнати, які поповнити красивими іграшками та спортінвентарем. Звернути увагу на обладнання  внутрішніх туалетів.

3.                Під особливим контролем триматишкільні їдальні, учні(вихованці) на належному рівні мають бути забезпечені збалансованим харчуванням.

4.                Створювати сприятливе середовища для адаптації учнів підготовчого,1-2 класів до систематичного шкільного навчання, що забезпечуватиме їх подальший розвиток, успішне навчання та виховання. Для цього розклад уроків для них скласти  з дотриманням оптимального співвідношення навчального навантаження упродовж тижня, з урахуванням психофізіологічних і фізичних особливостей дітей.Чергування навчальних предметів природничо – математичного і гуманітарного циклів з уроками фізичної культури, музичного та образотворчого мистецтва, трудового навчання, корекційно-розвитковою роботою повинно відповідати «Гігієнічним вимогам до улаштування, утримання і режиму спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, та навчально-реабілітаційних центрів» (Наказ МОЗ № 144 від 20.02.2013 ).

5.                Упродовж  навчального року для першокласників бажано визначити серед тижня один розвантажувальний день.

6.                Застосовувати під час проведення уроків у перших класах  ігрову діяльність.

7.                З метою уникнення перевантаження дітей з особливими потребами проводити навчальні заняття у формі уроків - екскурсій , уроків-ігор, уроків – казок, уроків – вистав тощо. У навчально-виховній діяльності використовувати здоров’язберігаючі технології .

8.                Для постійної взаємодії між учителем та учнем у системі уроків доцільно своєчасно використовувати різні види перевірок відповідно до Методичних рекомендацій  щодо контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи, рекомендованих листом Міністерства освіти і науки України від 30.08.2002 р. № 1/11-2927. До змісту перевірних робіт мають бути введені завдання, які за короткий час дають інформацію про якість підготовки кожного учня класу, а не «ловлять» зненацька дітей на незасвоєному матеріалі.

9.                Вчити дітей операційному контролю. З цією метою корисними є різноманітні прийоми (співставлення зі зразком, опора на таблицю, схему,  взаємоперевірка тощо), самостійне знаходження правильної відповіді виступає стимулом позитивного ставлення дитини до навчання.

10.            Коментувати оцінку роботи  варто так, щоб учень був впевнений у її справедливості, у зацікавленості вчителя його успіхом. Важливим є домінування у класі якісної змістової оцінки, коли в доступній для дитини формі аналізуються її досягнення та помилки. Таким чином учні  поступово засвоюють, як слід здійснювати самоаналіз. Такий досвід  утверджує школярів у позитивному ставленні до навчання.